Привілейованість і плата за неї

Розквіт завжди мав свою ціну: Глиняни час від часу ставали місцем постою військ (починаючи від польського короля Ягайла (1411) і аж до Івана Мазепи (1705)), які, бувало, спустошували його чи не рівноцінно з набігами татар (вони сюди теж вчащали). Що цікаво, 1648 року місто «відвідали» спочатку загони Богдана Хмельницького, готуючись до штурму Львова, а потім двічі (1649 і 1651) бійці, підвладні польській короні, які йшли проти гетьмана. Після візиту козацького полководця на одній з опор старовинної церкви Успіння Пресвятої Богородиці залишилася зроблена його рукою мітка як вказівка на захований десь у місті скарб. Що більше, багатовікові ясени на подвір’ї церкви мають добре пам’ятати Хмельницького, адже він, подейкують, любив відпочивати у їх затінку.

У зв’язку з постійними набігами татар місто суттєво змінило свій вигляд: глинянці оточили його валами з дерев’яними укріпленнями, а згодом 1603 року звели дерев’яно-земляний замок, - усе це на вимогу влади, яка навіть давала місту певні пільги за оборону стратегічно важливого об’єкта. Були і свої загадки: глибокий рів (по-місцевому «фоса»), який, об’єднуючи дві річки, замикав своєрідне оборонне кільце, містив таємний хід до центру міста. Таємний, адже його розташування знали лише семені, тобто корінні жителі, а заволоки (приїжджі) такого привілею не мали. Попри виразний акцент на обороні, міщани не забували й про торгівлю та промисел: поводили три великі ярмарки на рік, мали млин, пивоварні, були знаними на весь край ткачами.

Схема міста

Інколи вільне місто королівське (Глиняни одні з небагатьох мали такий почесний статус) захищалося цими укріпленнями від свавілля влади. Наприклад, 1537 року тут мала місце так звана «куряча війна» – одне із заворушень, під час якого місцева шляхта довго торгувалася з королем Жигмунтом, який саме зробив постій під містом і збирав людей у похід на Волощину, а польські воїни, залишившись без харчів, полювали на курей по всій околиці.